математика-фізика - Наші матеріали
П`ятниця, 09.12.2016, 16:32
Вітаю Вас Гість | RSS

Сайт вчителя математики Рафальської О. Д.

Наше опитування
Хто частіше відвідує мій сайт?
Всего ответов: 552
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Наші матеріали

Шановні діти! На цій сторінці ви можете завантажувати свої творчі проекти, реферати, роботи.

Математичні казки

Пригоди у Цифровому місті

Автор: Мельник Яна
Другим містом у Країні Математиці було Цифрове містечко. А мешканців у ньому було всього лише десять. Найстаршим був круглий Нуль. Але він був таким старим, що оселився в найдальшому будинку міста і нікуди звідти не виходив. Інші цифри жили по периметру великої квадратної площі. Парні цифри жили з одного боку, а непарні - з другого. І всі вони поважали Одиницю, бо, хоч вона і була самою худою й маленькою, та з нею можна було проводити всі прості математичні операції - додавати, віднімати, множити і ділити. Пройшло кілька років і Одиниця так запишалась своїм становищем, що ходила по місту з задертою головою і всі повинні були з нею вітатися. Дев'ять інших цифр не знали, як це змінити. Адже вони все це затіяли давним - давно. Вони пішли до Нуля питатися поради. Спочатку бігла Двійка. А чого бігла? Бо схожа була на коня. От тільки з коротесенькими ніжками, тому біг дуже нагадував стрибки. Далі поважно перевалювалась трійка, Вона була подібна на іграшку - неваляшку, але трохи поламану. Більше схожою на іграшку була Восьмірка. Четвірка, наче перевернутий стілець, Але її довгі ноги несли свою господиню дуже швидко. Семірка була схожа на великого птаха. Мабуть, журавля. Наче близнюки, ззаду прямували Шестірка і Дев'ятка. От тільки одна була віддзеркаленням іншої. А П’ятірка? Вона йшла позаду Двійки. Вона й не знала, на що вона була схожа. Цифри зібрались перед будинком Нуля. А що він сказав: - Важливі всі цифри, і хоч Одиниця - сама популярна цифра, але вона ніщо без решти. Сама Одиниця не складе всі числа у світі. Тому хочу запропонувати перестати з нею розмовляти. А для Одиниці це стане уроком. Кілька днів цифри не звертали увагу на найменшу мешканку міста. А Одиниці через це стало дуже самотньо. Ніхто з нею не вітався, ніхто не розмовляв. Тому наступного ранку ця пихата цифра сама почала зі всіма вітатися. Адже всі цифри потрібні.

Як чотири мушкетери врятували країну Математику

Автор: Демчук Анастасія
Одного разу у королівстві Цифр сталося нещастя – занедужала королева Дванадцятка. І у свою відсутність поставила головною на трон свою молодшу сестру Двійку. А вона створила в королівстві хаос. Цифри відмовлялися працювати одна з одною, і від цього не можна було скласти ні одного прикладу, рівняння чи задачі. Відрізки та лінії посварилися з метрами та сантиметрами, а промені зовсім відмовилися виходити зі своїх будиночків. І ось одного разу відважні та хоробрі мушкетери: Додавання, Віднімання, Множення та Ділення вирішили врятувати королівство від хаосу та сварок. У замку запанували спокій, взаємодопомога і дружба між цифрами. Королівство було врятоване, воно стало ще сильнішим та багатшим. Королева Дванадцятка цьому дуже зраділа і швидко одужала.

Країна чисел

Автор: Демчук Анастасія
Було це дуже давно. За двадцять земель від нашого краю розкинулася країна Чисел. А її жителі мешкали в будиночках, що нагадували трикутники, квадрати, конуси. Цікаво було те, що жоден житель країни не мав друга. А не давав їм подружитися злий чаклун Нуль. Він завжди сіяв між цифрами сварку, брехні та хаос. А робив він це тому, що не був він натуральним числом. І от одного разу у країну завітала принцеса Одиниця. Вона змогла заприятелювати з кожним числом і утворила натуральний ряд чисел. Ось так у кожної цифри з’явився друг.

Справжній друг

Автор: Камишна Вікторія
В африканській савані жили Рівносильні рівняння, Рівняння першого ступеня, Лінійні рівняння та їх подруга Алгебра. Вони дуже добре товаришували. Цілими днями гралися разом і розв’язували різні рівняння. Алгебра була найрозумнішою, тому вигадувала різні завдання. Всі її дуже любили. Одного разу між друзями утворилася суперечка: хто найкращий друг Алгебри. - Я! Я найкращий друг! – вигукнуло Лінійне рівняння. - Ні, я! – заперечило Рівносильне рівняння. - А от і неправда! – виступило вперед Рівняння першого ступеня. - Не сперечайтеся друзі! Я люблю Вас усіх! – сказала Алгебра. Та ті не слухали її. - Давайте запитаємо в мудрої Математики! Мудра Математика жила в чарівній бібліотеці. Друзі довгенько гукали її і нарешті догукалися. - Ну кажіть чого прийшли? Вони один поперед одного заторохтіли про свою любов до Алгебри. - Годі! Усе і так ясно! Я вам скажу тільки одне: друзі пізнаються в біді… - Ой лихо! Ой біда! Вони побігли на зойк, забувши навіть подякувати мудрій Математиці, і побачили, що Алгебра занедужала. - Треба по лікаря йти. Він добрий і хороший, він обов’язково врятує нашу подругу. - Але ж він живе хтозна – де! – мовило Рівносильне рівняння – Хтось мусить за ним піти! - Тільки не я! – мовило Лінійне рівняння – Я не можу. - Нехай піде рівняння Першого ступеня, воно серед нас найменше – запропонувало Рівносильне рівняння. - Потерпи, люба, я швидко приведу лікаря, - пообіцяло рівняння Першого степеня. Тим часом хоробре рівняння блукало по країнах та королівствах, долало всі перешкоди і нарешті віднайшло лікаря. А за день – другий вони вже були біля Алгебри. Так самовідданий та вірний товариш врятував Алгебру. А Лінійне та Рівносильне рівняння самотньо стояли осторонь та сумно зітхали, бо тільки тепер зрозуміли слова мудрої Математики. Неважливо, великий ти чи малий, головний чи другорядний. Головне те, які вчинки ти робиш і чи зможеш прийти на допомогу у скрутну хвилину.

Дві сестри

Автор: Варфоломеєва Світлана
Жила в одній країні мама Математика та було в неї дві дочки – Алгебра та Геометрія. Дві сестри завжди сперечалися, хто важливіша за іншу. Одного разу мати не витримала і сказала: - Не потрібно сваритися, ви обидві важливі. Дивись, Алгебро, ти маєш справу з рівняннями, з числами та буквами. А тепер уяви собі люба, чи зможеш ти написати число десять без кола (нуля)? - Ні, мамо! - А ти, Геометріє, зможеш розв’язати свої задачі без чисел? - Ні, мамо! - Ви обидві мої донечки, обидві важливі, обидві потрібні. І одна доповнює іншу. Алгебрі з сестрою стало соромно і вони попросили одна в одної пробачення. Адже зрозуміли, що одна без іншої не можуть існувати. А ви можливо іншої думки? Напишіть про це?

Цікавинки з фізики

Колективна робота учнів 8 класу з фізики

Архімед та його винаходи

Через давність років історія життя Архімеда тісно переплелася з легендами про нього. Вони почали виникати ще за життя науковця, приводом для них служили його вражаючі винаходи, які здійснювали приголомшливу дію на сучасників.

Золота корона

Відома оповідь про те, як Архімед зумів визначити, чи зроблена корона сіракузького тирана Гієрона II з чистого золота або ж ювелір підмішав значну кількість срібла. Питома вага золота на той час вже була відомою, але складність полягала в тому, як точно визначити об'єм корони, адже вона мала неправильну форму. Архімед довгий час розмірковував над цим завданням. Зрештою, коли він приймав ванну, йому в голову прийшла блискуча ідея: занурюючи корону у воду, можна визначити її об'єм, вимірявши об'єм витісненої нею води. Згідно з легендою, Архімед вискочив голий на вулицю з криком «Еврика!» , що означало буквально «Знайшов!». Так науковець відкрив основний закон гідростатики, нині відомий як закон Архімеда.

Корабель «Сиракосія»

 Інша легенда розповідає, що побудований Гієроном в подарунок єгипетському цареві Птолемею III важкий багатопалубний корабель «Сіракосія», який жодним чином не вдавалося спустити на воду. Архімед спорудив систему блоків, за допомогою якого він зміг виконати цю роботу одним рухом руки. За легендою, Архімед заявив при цьому: «Будь в моєму розпорядженні інша Земля, на яку можна було б встати, я зсунув з місця нашу». В іншому варіанті, дещо поширенішому, його репліка передається так: Дайте мені точку опори і я поверну Землю!

Облога Сиракуз

Інженерний геній Архімеда з особливою силою проявився під час облоги Сиракуз римлянами в 212 року до н. е. в ході Другої Пунічної війни, коли йому в цей час виповнилося вже 75 років. Побудовані Архімедом потужні метальні машини закидали римські війська важкими каменями. Думаючи, що вони будуть в безпеці біля самих стін міста, римляни кинулися туди, але в цей час легкі метальні машини близької дії закидали їх градом ядер. Потужні крани захоплювали залізними гаками кораблі, піднімали їх догори, а потім кидали вниз, так що кораблі переверталися й тонули. Римляни змушені були відмовитися від задуму взяти місто штурмом і перейшли до облоги. Знаменитий історик давнини Полібій писав: Навіть під час облоги Архімед не давав спокою римлянам: римський флот спалили захисники міста за допомогою дзеркал і відполірованих до блиску щитів, сфокусованих на сонячні промені за наказом Архімеда. За підрахунками математиків загальна площа дзеркал становила близько 100 метрів квадратних, проте цю легенду двічі "спростовували" у телепередачі «Руйнівники мифів». Існує думка, що кораблі підпалювалися влучно кинутими запаленими снарядами, а сфокусовані промені служили лише прицільною міткою для баліст. Однак експеримент грецького вченого Іоанніса Саккаса (1973) показав інше. Він використовував 70 мідних дзеркал і з їх допомогою успішно підпалив фанерну модель римського корабля з відстані 50 м. Тільки внаслідок зради римлянам вдалось взяти Сиракузи восени 212 року до н. е.

Полярне сяйво

Підготувала: Берестень Аліна
Полярне сяйво — оптичне явище у верхніх шарах атмосфери, світіння окремих ділянок нічного неба, що швидко змінюється. Що таке північне сяйво? За старовинним фінським легендам, це лисиці полюють на сопках і чешуть боки об скелі так, що іскри летять на небо, перетворюючись на північне сяйво. На думку вчених різнокольорові спалахи спалахують в небі полярних областей планети, коли заряджені частинки, що йдуть з Сонця, взаємодіють з земним магнітним полем. Геомагнітне поле планети відхиляє велику частину потоку цих часток, але деякі все-таки потрапляють у земну атмосферу над полярними регіонами. Зіткнення цих полонянок з атомами і молекулами газової атмосфери супроводжується різнобарвним світлом. Найбільш розповсюджений колір - блідо-зелений - створюється в результаті зіткнення електронів з атомами кисню на висоті нижче 400 км. Молекули азоту в нижніх шарах іоносфери створюють червоне світло. А на самому верху іоносфери молекули азоту випромінюють насичений фіолетовий колір, але він зазвичай надто тьмяний, і з поверхні Землі його не видно. Переливи цих кольорів і народжують незвичайні, фантастичної розмальовки картини. Північні сяйва відбуваються набагато вище, ніж може забратися самий потужний реактивний літак. Нижній край сяйва знаходиться на висоті, щонайменше, 60 км, у той час як самий верхній - 960 км над рівнем планети. Так що ні льотчикам, ні скелелазам, всупереч легендам, ніколи не вдавалося опинитися всередині сяйва. Тільки космонавти можуть пролетіти крізь барвисті спалахи. З багатьма таємницями північного сяйва вчені не розібралися до цих пір. Наприклад, деякі спостерігачі запевняють, що північне сяйво супроводжується звуковими ефектами. Однак якщо зіткнення частинок і молекул звучить голосно, звук цей повинен пройти дуже і дуже довгий шлях до поверхні Землі. Та й атмосфера на тих висотах дуже розріджена. Так шумить чи північне сяйво? Поки ніхто не може з повною впевненістю відповісти на це питання! Сяйво спостерігається на відстані 20—25° північної і південної широт (північне полярне сяйво і південне полярне сяйво) від магнітного полюса Землі одночасно на всіх довготах, але з різною інтенсивністю. По формі полярне сяйво розрізняють: диффузне сяйво і дуги від однієї точки горизонту до іншої, а також промені, стрічки, корони, плями. Тривалість полярного сяйва від декількох хвилин до декількох діб. Полярне сяйво на інших планетах Полярне сяйво не є привілегією лише Землі, наявність атмосфери і планетарного магнітного поля — достатня умова для виникнення цього явища.

Георг Вільгельм Ріхман та його досліди з атмосферною електрикою

Підготував: Стужук Олег
Георг Вільгельм Ріхман народився 11 липня (22 липня) 1711, а помер 26 липня (6 серпня) 1753) - російський фізик німецького походження, дійсний член Академії наук і мистецтв. Основні роботи з напряму калориметрії та електрики. Вивів формулу, яка носить його ім’я, для визначення температури суміші однорідних рідин, що мають різні температури. Проводив досліди по теплообміну і випаровуванню рідин в різних умовах. Запропонував першу працюючу модель електроскопа зі шкалою. Соратник і друг М. В. Ломоносова. Загинув при проведенні дослідів з атмосферним електрикою. Досліди з атмосферним електрикою: Захоплення Ріхмана атмосферним електрикою, після отримання ним відомостей про дослідження Франкліна, отримали новий імпульс. З липня 1752 він представив на Конференції Академії доповідь, яка не з'явилася у пресі. Його досліди над атмосферним електрикою, відомості про яких він постійно повідомляв в «Петербурзьких Відомостях», друкувалися регулярно влітку 1752 і 1753 роках. Від встановленого на даху будинку, де жив Ріхман, залізної ізольованої жердини, був проведений в одну з кімнат квартири дріт, до кінця якої кріпилися металева шкала з квадрантом і шовкова нитка, по куту відхилення якої, під впливом атмосферної електрики Ріхман робив вимірювання. Ріхман невтомно працював зі своїм приладом, який удосконалив, з'єднавши його з лейденської банкою. Але 6 серпня 1753 під час грози, коли Ріхман стояв на відстані близько 30 см від приладу, від останнього попрямувала до його чола блідо-синюватий вогненна куля. Пролунав удар, подібний до гарматного пострілу і Ріхман впав мертвий, а гравер Соколов, який був тут же, був повалений на підлогу і тимчасово приголомшений. Граверних справ майстер Іван Соколов залишив малюнок, який відобразив загибель Ріхман. У 1753 році російський вчений Георг Ріхман, можливо, став першою особою, який загинув при проведенні електричних експериментів.

Техніка безпеки від удару блискавок

Підготував: Мельник Олександр
Блискавка - гігантський електричний іскровий розряд в атмосфері, що виявляється зазвичай яскравим спалахом світла і супроводжуючим її громом. Найчастіше блискавка виникає в купчасто-дощових хмарах, годі вони називаються грозяними; інколи блискавки утворюються в шарувато-дощових хмарах, а також при вулканічних виверженнях, торнадо і пилових бурях. Середня довжина блискавки складає близько 2,5 км., хоча деякі розряди тягнуться в атмосфері на відстань до 20 км, З давніх часів люди боялися удару блискавок, і не випадково. По кількості смертельних випадків вона поступається лише повеням і щорік вбиває близько 100 чоловік в Європі і стільки ж в США. Тому завжди треба дотримуватися обережності під час грози, адже нічого не може бути важливіше за Вашу власну безпеку.
1. Уникайте відкритої місцевості.
Як відомо, гроза зазвичай б'є в найвищу точку на своїй дорозі. Самотня людина в полі - це і є та сама висока точка. Ще страшніше виявитися в грозу на самотньому пагорбі! Якщо Ви з якоїсь причини залишилися в полі наодинці з грозою, сховайтеся в будь-якому можливому поглибленні: канавці, улоговинці або найнижчому місці поля, присядьте і пригніть голову. Лежати на мокрій землі під час грози не рекомендується
2. Уникайте води.
Вода - відмінний провідник струму. Удар блискавки поширюється довкола водоймища в радіусі 100 метрів. Інколи вона б'є в береги. Тому не те що купатися, а навіть відпочивати у води під час грози не рекомендується. . Проте мокрий одяг на людині служить добру службу, і якщо блискавка його зачепить, у нього є більше шансів
3. Намагайтесь сховатися.
Найбезпечніше під час грози знаходитися в приміщенні з громовідводом. Якщо гроза застала вас в місті, сховайтеся з магазин, під'їзд або, на крайній випадок, перечекайте грозу під навісом у стін будівель. Не страшно, якщо ви знаходитеся в автомобілі. Закрийте вікна, і стихія до вас не дістане. Ховаючись під деревами, не забувайте про те. що блискавка найчастіше потрапляє в найвищих з них (дуб. тополя, сосна). Отже чим менше деревце, під яким ви знайшли притулок, тим краще. А ховатися від грози в лісі не безпечно. Кора ураженого блискавкою дерева розлітається на десятки метрів довкола, може зачепити вас.
4. Не метушіться.
Хоча дуже хочеться, від грози не потрібно бігти. Чим ширше ваш крок, тим небезпечніше для вас удар блискавки. Не варто так само пересуватися на велосипедах і мотоциклах. Краще, що Ви можете зробити, це стати непомітними для блискавки: сісти, злитися із стіною, стати якомога меншими.
5. Остерігайтеся небезпечних предметів.
Потрібно пам'ятати, що удар блискавки небезпечний не лише тоді, коли гроза б'є безпосередньо в людину, але в предмети, що знаходяться поруч. Тому не варто торкатися до всього мокрого, залізного, електричного, тому що в такі речі блискавка б'є найчастішим: - не бажано знаходитися біля багаття, тому що в нагрітого повітря провідність для блискавки більша; - украй безрозсудно перечікувати грозу біля лінії електропередач. Електрика у будь-якому вигляді притягує блискавку. Навіть стоячи біля стіни з антеною ви ризикуєте накликати на себе удар з небес: - дуже небезпечно під час грози розмовляти по мобільному телефону. Навіть розряджений, він є магнітам для блискавок. Краще всього під час грози мобільники вимикати. Не бійтеся здатися смішним або пропустити важливий дзвінок. Подумайте про своє здоров'я в першу чергу! - всі металеві деталі для блискавки привабливі. - Годинник, ланцюжки і навіть розкрита над головою парасолька потенційні жертви для наступного удару.

Вогні Святого Ельма

Підготував: Потапенко Віктор
Поряд з такими дивовижними природними явищами як міражі, полярне сяйво, веселка, спостереження яких свого часу ставало приводом для різного роду домислів, існує і таке цікаве явище як Вогні Святого Ельма. Вогні Святого Ельма - це електричне світіння, яке часом оточує високі, загострені об'єкти, при наближенні грози. Це явище довгий час було свого роду знаменням божественного втручання серед моряків, оскільки виникало при штормах, для команди корабля примарне світіння символізувало Святого Ельма, покровителя моряків. Вогні Святого Ельма описані в суднових журналах знаменитих мандрівників і першовідкривачів Колумба і Магеллана, у творах Шекспіра і Мелвілла, а також у записках Чарльза Дарвіна, в його бутність моряком на кораблі її Величності «Бігль». Є різні описи Вогню: від «танцюючого» полум'я до теперішнього феєрверку, зазвичай блакитного або біло-блакитного кольору. Полум'я не обпалює і не викликає загоряння, тривалість цього явища - не більше хвилини. Іноді воно супроводжується шиплячим або свистячим звуком, який і породжував історії про присутність духів. Блискавковідводи, шпилі храмів, флюгери, так само, як і метеорологічні станції, розташовані в горах, є місцями появи Вогнів Святого Ельма на материку. У Північній Америці поява Вогнів в грозу ставало приводом для історії про супроводжуючих грозу примар. Вогні можуть також виникати і на закрилках, пропелери і антенах літаків, не представляючи небезпеки для пасажирів. Не дивлячись на безліч міфологічних трактувань даного природного явища, воно має цілком реальне наукове пояснення. Бенджамін Франклін був першим, хто поставив знак рівності між Вогнем і атмосферним електрикою в 1749 році в своєму описі блискавковідводу, який, як він вважав, може притягувати електричний вогонь «із хмари ще до того, як воно зможе підійти на достатню для удару відстань; та світло буде виглядати точно так як «Вогонь Святого Ельма». У науці цей феномен відомий як коронний або точковий розряд. Він виникає на об'єктах, особливо поодиноких, коли потенціал електричного поля досягає значень більше 1000 вольт на сантиметр. У ясну погоду значення потенціалу електричного поля атмосфери дорівнює приблизно 1 вольт на сантиметр. На початковій стадії утворення купчасто-дощових (грозових) хмар поле збільшується до 5 вольт на сантиметр, і лише безпосередньо перед ударом блискавки досягає значення більше 10 тисяч вольт на сантиметр. Таким чином, потенціал електричного поля атмосфери досягає високих значень, достатніх для виникнення Вогнів Святого Ельма. Тільки в грозову погоду, в особливо сильні грози можуть світитися навіть листя, трава і роги у тварин. Світіння Вогнів Святого Ельма дуже часто спостерігається на загострених об'єктах в безпосередній близькості від торнадо. Поява коронного розряду пояснюється іонної лавиною. У газі завжди є деяка кількість іонів та електронів, які виникають від випадкових причин. Однак, число їх настільки мало, що газ практично не проводить електрики. Таким чином, в грозову погоду, при підвищенні потенціалу електричного поля, повітря, вершини щогл можуть світитися Вогнями Святого Ельма.

Історія винаходу термометра

Підготував: Лагунець Андрій
Винахідником термометра прийнято вважати Галілея : у його власних творах немає опису цього приладу, але його учні, Неллі і Вівіані , засвідчили, що вже в 1597 він влаштував щось на зразок термобароскопа (термоскоп). Галілей вивчав в цей час Герона Олександрійського , у якого вже описано подібне пристосування, але не для вимірювання ступенів тепла, а для підняття води за допомогою нагрівання. Термоскоп представляв собою невеликий скляна кулька з припаяної до нього скляною трубкою. Кулька злегка нагрівали і кінець трубки опускали в посудину з водою. Через деякий час повітря в кульці охолоджувався, його тиск зменшувався і вода під дією атмосферного тиску піднімалася в трубці вгору на деяку висоту. Надалі при потеплінні тиск повітря в кульці збільшувалося і рівень води в трубці знижувався при охолодженні ж вода в ній піднімалася. За допомогою термоскопа можна було судити тільки про зміну ступеня нагрівання тіла: числових значень температури він не показував, так як не мав шкали. Крім того, рівень води в трубці залежав не тільки від температури, але і від атмосферного тиску. У 1657 р. термоскоп Галілея був удосконалений флорентійськими вченими. Вони забезпечили прилад шкалою з намистин і відкачали повітря з резервуару (кульки) і трубки. Це дозволило не тільки якісно, але і кількісно порівнювати температури тіл. Згодом термоскоп був змінений: його перевернули кулькою вниз, а в трубку замість води налили спирт і видалили посудину. Дія цього приладу грунтувалося на розширенні тіл, в якості «постійних» точок брали температури найбільш жаркого літнього і найбільш холодного зимового дня. Винахід термометра також приписують лорду Бекону , Роберт Фладду , Санкторіусу, Скарп, Корнелію Дреббель. Порті і Саломону де Каус, який писав пізніше і частиною мали особисті стосунки з Галілеєм. Всі ці термометри були повітряні і складалися з посудини з трубкою, що містить повітря, відділений від атмосфери стовпчиком води, вони змінювали свої свідчення і від зміни температури, і від зміни атмосферного тиску. Ртутний медичний термометр Термометри з рідиною описані в перший раз в 1667 р., де про них говориться, як про предмети, давно виготовлених майстерними ремісниками, яких називають розігріваючими скло на роздувати вогні лампи та виробляли з нього дивовижні і дуже ніжні вироби. Спочатку ці термометри наповнювали водою, і вони лопалися, коли вона замерзала; вживати для цього винний спирт почали в 1654 році по думки великого герцога тосканського Фердинанда II . Флорентійські термометри не тільки зображені, але збереглися у кількох примірниках до нашого часу в галілеївських музеї, у Флоренції; їх приготування описується докладно. Спочатку майстер повинен був зробити ділення на трубці, порівнюючи з її відносними розмірами і розмірами кульки: ділення наносилися розплавленої емаллю на розігріту на лампі трубку, кожне десяте позначалося білою цяткою, а інші чорними. Звичайно робили 50 поділок таким чином, щоб при таненні снігу спирт не опускався нижче 10, а на сонці не піднімався вище 40. Хороші майстри робили такі термометри настільки вдало, що всі вони показували одне і те ж значення температури при однакових умовах, проте такого не вдавалося досягти, якщо трубку поділяли на 100 або 300 частин, щоб отримати більшу точністю. Наповнювали термометри допомогою підігрівання кульки і опускання кінця трубки в спирт, закінчували наповнення за допомогою скляної лійки з тонко відтягнутим кінцем, вільно входили в досить широку трубку. Після регулювання кількості рідини, отвір трубки запечатували сургучем, званим «герметичним». З цього ясно, що ці термометри були великими і могли служити для визначення температури повітря, але були ще незручні для інших, більш різноманітних дослідів, і градуси різних термометрів були не порівняні між собою. У 1703 р. Амонтон в Парижі удосконалив повітряний термометр, вимірюючи не розширення, а збільшення пружності повітря, приведеного до одного і того ж об'єму при різних температурах підливання ртуті у відкрите коліно; барометричний тиск і його зміни при цьому бралися до уваги .
Цікаві факти про магніт
Підготував: Потапенко Віктор
Легенди Центральної Америки
Найстаріші «документальні» свідчення про знайомство людей з магнітами дійшли до нас із Центральної Америки. На міській площі гватемальського містечка Демокрасія стоїть дванадцять стародавніх фігур, знайдених при розкопках городища ольмеків. «Товсті хлопчики», як їх називали за округлість і масивність, - символи ситості, благополуччя, плодючості. Ці скульптури більше трьох тисяч років тому були висічені з брил магнітної породи. Цікаво, що магнітні силові лінії ніби «виходять» із живота товстунів! До речі, окрім «товстих хлопчиків», стародавні ольмеки вміли різьбити фігури морських черепах із намагніченою головою, пов'язуючи це, можливо, зі здатністю черепах знаходити шлях (визначати напрямок) у відкритому морі.
Легенди Стародавньої Греції
Тисячі років тому кабіри (так називали бродячих фокусників Стародавньої Греції) мандрували і показували дивовижні вистави. Один епізод у їхньому виступі завжди привертав увагу мешканців навколишніх селищ. Кілька важких залізних кілець висіли, нічим не зв'язані між собою, одне під одним, і не падали. Мабуть, слово «магніт» дійсно походить від назви провінції Магнезія (в Греції), мешканців якої звали магнето. Російський мандрівник В.А. Теплов, який відвідав Магнезію у 80-х роках минулого століття, стверджував, що гора, яка там височіє, відома частими ударами в неї блискавок (цим же славилася й гора Магнітна на Уралі, яка майже повністю складається з магнетиту).
Легенди Китаю
У китайських літописах зустрічаються описи магнітних воріт, через які не міг пройти недоброзичливець зі зброєю, а також описи про використання чарівного каменю чу-ши, простого магнітного залізняку. В одній із легенд, що стосується використання магніта, розповідається про військову перемогу імператора Хуанг-Ті, що сталася більше трьох тисяч років тому. Цією перемогою він був зобов'язаний своїм майстрам, які виготовили вози, на яких були встановлені фігурки людини з витягненою вперед рукою. Фігурки могли обертатися, але витягнута рука завжди вказувала на південь. За допомогою таких возів Хуанг-Ті зміг у густому тумані напасти на ворога з тилу і розгромити його.
Легенди Італії
Італійці вважають винахідником магнітного компаса (1302 р.) свого предка Флавіо Джойя жителя міста Амальфі. У Неаполі йому поставлено пам'ятник. ...Дуже давно, коли місто Амальфі стояло, як і Венеція, на морі, жив у ньому Флавіо Джойя, ювелір й інкрустатор. Він був бідний і веселий, а крім того, любив Анджелу, дочку багатого рибалки Доменіко. Рибалка Доменіко не хотів, щоб його дочка вийшла заміж за «сухопутного» Джойя і поставив перед Флавіо важку умову - навчитися плавати по прямій лінії в тумані й уночі. Ясно, що цю умову практично неможливо було виконати. Але Флавіо був не з тих, хто сумує. У роботі при інкрустуванні маленькими шматочками заліза він використовував магнітний камінь. Одного разу Флавіо зауважив, що, якщо покласти цей камінь на шматочок корка, що плаває у воді, то він повертається завжди в один бік. Так, за легендою, Флавіо винайшов компас. Також існує думка про те, що перші згадки про компаси (тобто із користю використаний магніт) містяться у легендах, що відносяться до 1100 р. до н. е. Спираючись на відомості, наведені в найдавніших китайських енциклопедіях, можна висловити здогад про те, що між 300 і 400 рр. до н. е. магнітна стрілка вже використовувалася на кораблях. Якщо ж перейти від легенд до конкретних фактів, то компас значно «помолодшає». Так, у музеї зберігається китайський компас тисячолітньої давності, що нагадує за формою хохломску ложку.
Вхід на сайт

Пошук
Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031